my D.D.

Мені було лише 11, як він пішов – мій найліпший, і, напевне, єдиний друг на той час.

Самому ходити на рибалку було зовсім нецікаво, я відтоді жодного разу не ловив стільки риби як тоді…

Залишилися невелика купка моментів, які я щільно оберігаю від часу, але впевненість в їхній реальності неминуче гасне: “Чи було то насправді, або я вигадав це…бо дуже хотів щоб так було”.

Та, нажаль, дуже добре пам’ятаю той сон, найгірший кошмар мого життя… кошмар який згодом перетворився на реальність. Цей сон мені снився 3 чи 4 рази, і кожен раз я плакав… плакав не від болю, а від безпорадності, від почуття неминучості…

Все така ж самотня розмова із собою: “Не дозволяй показувати свої емоції, не показуй свої душевні переживання!” – і ти вже майже впевнений, що не відчуваєш біль, і ти вже майже впевнений, що не відчуваєш любов… Лише тепер я можу сказати: “Мені тебе шкода…”, раніше, я міг лише сказати: “Ти сильний!”

Explore posts in the same categories: Влада чорнобілого фото...

Tags: b&w, black&white, concept, nature

You can comment below, or link to this permanent URL from your own site.